Сім’я – один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити . Значний діапазон впливу і унікальність методів педагогічної і психологічної дії робить її одним з найпотужніших засобів сучасного процесу виховання. Окрім того, становлення сім’ї, протиріччя процесу її формування, зміни в структурі, демографічні диспропорції , ряд інших факторів ставлять нові проблеми перед батьками як вихователями. Їхня діяльність вимагає опанування основ спеціальних знань , умінь , навичок , необхідних для правильного виховання дітей у сім’ї. Все це спонукає педагогічні колективи шкіл на пошук нових підходів до змісту і організації педагогічної просвіти батьків, яка є одним із каналів одержання сім’єю психолого-педагогічної допомоги .Проблема співпраці сім'ї і школи у вихованні дітей молодшого шкільного віку досить складна і багатоаспектна. Насамперед це стосується структури взаємодії, розподілу обов'язків, ролей, завдань і функцій між усіма учасниками навчально-виховного процесу, вироблення спільних дій.
Актуальність зазначеної проблеми досить очевидна , особливо для сільської школи, де діти не завжди охоплені вихованням у дошкільних заклада , а матеріальні і соціальні проблеми сім’ї набули найбільшого загострення .
Досягнення єдності педагогічних вимог сім’ї та школи покладено на педагогічний колектив. Для цього використовуються різноманітні форми співробітництва: індивідуальні, групові, колективні.
Індивідуальні форми роботи дозволяють встановити особистий контакт вчителя з усіма батьками. Найбільш поширеними формами індивідуальної роботи з батьками є бесіди і консультації в школі або при відвідуванні учителем сім’ї учня.
Велику роль у розв’язанні спільних завдань навчання й виховання відіграють батьківські комітети школи і класу. Обирають їх на відповідних батьківських зборах, і працюють вони в тісному контакті з класними керівниками.
Класні і загальні батьківські збори є основною формою колективної роботи з батьками. Добре підготовлені і проведені батьківські збори сприяють створенню єдиного колективу педагогів і батьків, мобілізації його на розв’язання конкретних проблем життя і виховання дітей у сім’ї.
Класні батьківські збори є важливим колективним видом роботи класного керівника з батьками учнів їх проводять 1-2 рази на семестр. Такі збори сприяють формуванню громадської думки батьків, об’єднанню їх в єдиний колектив.
Корисно запрошувати батьків на уроки, залучати їх до підготовки і проведення ранків, виховних годин тощо. Все це сприяє кращому взаєморозумінню між вчителями і батьками, дітьми.
Виконання батьками громадських доручень з виховання дітей у школі або за місцем проживання – найбільш перспективна форма підвищення педагогічної культури батьків, озброєння їх педагогічними знаннями і досвідом.
Поради педагогам
- Для батьків їхня дитина найкраща. І досягти поставленої мети нелегко. Якщо ми запросили батьків до школи, то слід починати з позитивного моменту. В кожної дитини є певні позитивні якості.
- Якщо батьки приходять у школу по виклику, вони емоційно збуджені, тому треба дати їм можливість «охолонути». Вчитель має уважно вислухати, не давати порад, не критикувати, не ігнорувати. Навпаки підтримайте батьків словами: «Я вас розумію». Коли батьки відчувають доброзичливість, тоді вони заспокоюються. Таким чином вчитель готовий для розмови.
- Якщо вчитель починає навчати, докоряти, так ми відштовхуємо від себе співрозмовника. І батьки починають жаліти свою дитину, обвинувачуючи вчителів.
- Подяка за виховання. Інформація лаконічна, бо увага дуже швидко розсіюється.
Людям подобається відчувати власну значимість, тому у розмові слід підхвалювати батьків, що вони терплячі і здатні позитивно вплинути на свою дитину. Коли батьки бачать дружелюбні очі вчителя, в них зникає психологічний захист.
Для забезпечення форм і змісту співпраці школи і батьків використовують усні журнали; педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах). Ефективними є спільні тематичні заходи «дерево родоводу» - зустрічі поколінь; «родинний міст» - зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання.; «народна світлиця» - звернення до народних традицій у сімейному вихованні; «день добрих справ» - спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей; «дні довіри», «сімейні дні в класі» тощо.
Як класний керівник слід запровадити в свому класі «день довіри» та «день добрих справ».
Класний керівник – особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася йому сім’я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сім’ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини.
Для вчителя-класовода домінуюче значення має психолого-педагогічний підхід до вивчення сім'ї, тобто виконання нею своєї виховної функції, визначення умов і чинників, які впливають на ефективну взаємодію між учасниками навчально-виховного процесу. В.О.Сухомлинський у книзі "Сто порад учителеві" переконливо доводив, що "без знання умов проживання дитини в сім'ї неможливе правильне навчання і виховання. Вчителю дуже важливо знати, як взаємостосунки в сім'ї впливають на формування дитини, її позитивних морально-психологічних якостей..." . О.Я.Савченко у "Виховному потенціалі початкової освіти" зазначає, що "педагогічний клімат залежить від взаємодії багатьох чинників: вихованості самих батьків, характеру стосунків між членами сім'ї, культури домашнього побуту, організованості сімейного колективу, його традицій тощо. Педагогічний клімат багато в чому визначається нашою любов'ю до дітей..." . Отже, це питання є наріжним каменем у співпраці педагога і батьків, тому важливим у професійній діяльності вчителя початкової школи є вивчення умов сімейного виховання учня, мікроклімату сім'ї, взаємин між батьками і дітьми, бо "чудові діти виростають у тих сім'ях, де батько і мати по-справжньому люблять і поважають людей. Творити людину треба любов'ю, глибокою вірою в красу і гідність людини..." .
Враховуючи зазначене, вивчення сім'ї учня має здійснюватися систематично, планомірно, тому вчителю важливо володіти методикою поглибленого дослідження сім'ї, до якої належать методи:
документалістики, опосередкованого і прямого вивчення родини, а також метод психолого-педагогічного спостереження. Перший з них передбачає вивчення документальних даних про дитину і її сім'ю (медична картка, відомості про перебування в дошкільному навчальному закладі, особова справа, характеристика, встановлення стану успішності за попередні роки на основі даних класного журналу тощо). За одержаною інформацією можна скласти уявлення про стан здоров'я, психофізіологічний та інтелектуальний розвиток дитини (відповідність віковим нормам), умови життя сім'ї тощо.
Під час застосування методу опосередкованого вивчення увага вчителя спрямовується на учня як члена сім'ї. Вивчається поведінка, характер, темперамент дитини, її стосунки з батьками, всіма членами родини та ровесниками, а також учнівські здібності, захоплення, потреби, уподобання тощо.
Методи прямого вивчення сім'ї і психолого-педагогічного спостереження спрямовані на конкретне вивчення сімейного оточення дитини, стосунків між батьками і дітьми, існуючої атмосфери в родині з метою визначення засобів, форм і методів педагогічного впливу на батьків, виявлення не лише вразливих місць, а й можливостей для усунення недоліків, вироблення єдиних педагогічних вимог.
Цінність психолого-педагогічного спостереження полягає в тому, що вчитель збирає конкретний емпіричний матеріал, вивчаючи особистість дитини і життя сім'ї в природних умовах. Для того, щоб результати були об'єктивними і повними, необхідно ретельно планувати, чітко визначати мету та об'єкти спостереження. За одержаними даними складається картка потенційного розвитку учня.
Вивчення сім'ї на основі застосування запропонованої діагностичної методики допоможе встановити ступінь володіння батьків методами виховання дітей, визначити ступінь найбільш широкого їх використання. Для того, щоб результати спостережень були об'єктивними, їх варто проводити систематично впродовж тривалого часу (періоду навчання в початковій школі), це допоможе вчителеві скласти чітке і повне уявлення про кожну сім'ю своїх вихованців, вміло задовольнити потребу батьків у спілкуванні,
стимулювати їхній інтерес до співпраці. Як результат - батьки із вдячністю сприйматимуть рекомендації вчителя, із задоволенням спілкуватимуться, відвідуватимуть батьківські збори, братимуть участь у спільних заходах.
Наступний аспект співпраці - педагогічна допомога і підготовка батьків до виховання дітей.
76 % батьків вважають, що сім'я має користуватися допомогою школи з питань виховання дітей, але лише 53 % з них звертаються до вчителів з проханням порадити, як організувати виховання дитини вдома. Відтак стає зрозуміло, що батьки по-різному ставляться як до виконання своїх обов'язків у сім'ї, так і до спілкування з учителями, які навчають і виховують їхніх дітей. Більшість батьків першокласників, як свідчать наші дослідження, не мають достатньої педагогічної підготовки, щоб цілеспрямовано виховувати дітей, тому на перших батьківських зборах учителеві необхідно почати вивчати 'їхню готовність до такої роботи шляхом бесід, анкетувань, тестувань, дати певні психолога-педагогічні та етичні знання, ознайомити з умовами роботи школи, правилами внутрішнього розпорядку. Запитання анкети спонукають батьків замислитися про потребу тісної взаємодії школи та родини у вихованні дітей; про характер і стиль спілкування між дітьми та батьками; визначають, які труднощі мають дорослі у вихованні своїх дітей.
Згодом, плануючи роботу з родиною учня, педагог передбачає тематику бесід, наприклад, "Психологічний клімат у сім'ї та формування особистості дитини", "Особливості спілкування та взаємин у сім'ї, їх вплив на виховання дитини" тощо. Крім того, батьків варто ознайомити з правилами співжиття дітей у колективі, спільної праці, педагогічного такту під час визначення вимог та їх контролю, покарання та заохочування дитини, із секретами вміння налагоджувати стосунки з різними людьми (за Д.Карнегі).
Однією з найважливіших якостей батьків-вихователів, на нашу думку, є вміння спостерігати. Як зазначає О.Я.Савченко, "не просто дивитись на дитину чи прискіпливо наглядати за нею, а уважно і доброзичливо придивлятися до її поведінки, помічати зміни настроїв, прагнути об'єктивно зрозуміти мотиви вчинків, не робити поспішних висновків, а узагальнювати результати багатьох спостережень. Відчувати зміни душевного стану дитини, прагнути зрозуміти його причини - найважливіша умова успішного застосування всіх педагогічних прийомів" .
Неодмінною ознакою педагогічної культури батьків є також їхнє вміння володіти словом, але не кожен з них уміє розмовляти з дітьми, переконливо пояснювати, формувати стиль поведінки. Тож дуже важливо пам'ятати; що б ви не говорили дітям, обережно користуйтесь словами.
Під час спілкування батьки досить часто вдаються до одного з методів виховання - репродуктивного пояснення, за допомогою якого в діалогічній формі розкривають перед дітьми найсуттєвіші особливості стичних норм спілкування, формують позитивне ставлення до школи, першого вчителя, у співпраці з педагогом складають режим дня для своєї дитини з урахуванням її Індивідуальних особливостей і життєдіяльності родини.
Важливим чинником педагогічної співпраці є вміла організація та проведення батьківських зборів з метою вирішення проблем навчально-виховної діяльності учнів, надання практичних порад і рекомендацій, які стануть в пригоді кожній сім'ї. "Батьківська педагогіка, - за словами В.О.Сухомлинського, - це елементарне коло знань матері та батька про те, як істота, що народилася від людини, стає людиною, - це фундамент, основа всієї педагогічної теорії та практики..." .
Як бачимо, видатний педагог надавав великого значення єдності сім'ї та школи, підготовці батьків до виховання дітей. Основні питання, які стосуються виховання дітей у сім'ї - це формування здорового способу життя дитини та її загальна культура. Вчителеві початкових класів, плануючи роботу з батьками першокласників, бажано це врахувати. До плану проведення тематичних бесід, батьківських зборів внести такі питання:
- Мати і батько в житті дитини.
- Моральна відповідальність батьків за виховання дітей.
- Роль внутрішньо сімейних стосунків у вихованні дітей.
- Виховання у дітей любові та поваги до батьків, усіх дорослих членів родини.
- Вікові та індивідуальні особливості шестилітніх дітей: акселерація, зміни показників вищої нервової діяльності.
- Фізіологічні особливості шестилітніх дітей, розвиток моторики і мовлення. Особливості уваги, пам'яті, сприйняття.
- Як допомогти дитині адаптуватися до школи. Вплив сімейного мікроклімату на успішну адаптацію шестилітньої дитини до шкільного життя.
- Моральний клімат сім'ї та його вплив на формування особистості дитини.
- Батькам про вимоги щодо формування особистості молодшого школяра, норм і правил його поведінки.
- Єдність вимог школи і родини як необхідна умова виховання учня першого класу.
- Можливості сім'ї виховувати в дитини позитивні якості особистості: чесність, доброту, правдивість, гуманне ставлення до оточуючих.
- Особистий приклад батьків, його вплив на формування дитини.
- Спільна діяльність батьків і дітей, дотримання сімейних традицій.
Ми впевнені, якою б плідною не була робота вчителя, без батьків, їхньої підтримки та розуміння школа безсила у вирішенні багатьох питань. Варто, на нашу думку, створити також комітет батьківської підтримки як альтернативу батьківським зборам і організувати роботу з дітьми, до якої б залучалися також учителі старшої школи та спеціалісти різних галузей.
Необхідно, на нашу думку, організувати навчання саме батьків, отримати від них підтримку у вихованні дитини. Як зазначає О.Я.Савченко, "для молодших учнів надзвичайно важливо відчувати порозуміння батьків між собою, а також їхню повагу до порад учителя. Шкільне і сімейне виховання не повинні суперечити одне одному. Досягненню цілісності виховного процесу сприяють змістовні, переконливі бесіди з батьками як на батьківських зборах, так і під час індивідуальних консультацій".
І, врешті-решт, - проблема педагогічного спілкування вчителя і батьків.
Як свідчить практика, не кожен учитель, навіть достатньо кваліфікований, уміє співпрацювати з батьками учнів. Досить часто педагоги, які прекрасно володіють навчальним матеріалом і методикою його викладання, демонструють педагогічну майстерність, стають безпорадними, розгубленими у спілкуванні з батьками, не вміють встановити з ними контакт, педагогічну взаємодію.
Ці спостереження підтверджуються результатами проведених нами досліджень, які показали, що роботу з родинами учнів учителі вважають однією із найважчих функцій професійної діяльності (87,3 % опитаних учителів-класоводів початкової школи).
У чому ж полягають ці труднощі ? Вчителі наголошують на тому, що особливо важко з'ясувати загальну спрямованість сім'ї, характер стосунків між членами родини, для деяких учителів на заваді стає з'ясування особливостей взаємин між батьками і дітьми, інтересів і захоплень сім'ї. Чому так важко багатьом учителям-професіоналам працювати з родинами учнів? Які особистісні риси та професійні якості мають бути притаманні вчителеві, аби він успішно здійснював цю роботу? Безумовно, успіх взаємодії з батьками насамперед залежить від рівня педагогічної майстерності вчителя, володіння навичками діагностичної методики, які формуються поступово. У процесі професійної діяльності вчитель набуває педагогічних умінь і навичок. Вихователь має бути добре вихований сам, мати знання, павички щодо організації та проведення виховної роботи.
Успіх роботи з батьками учнів залежить також від уміння педагога встановлювати з ними контакт, без якого не може бути й мови про взаємодію у вихованні дітей, таким чином, особливого значення набуває комунікативна діяльність учителя, його здатність до спілкування з дорослими. В основі спілкування батька, матері та педагога має бути взаємна зацікавленість долею дитини, результатами її виховання і навчання. Кожна сім'я, безперечно, має свої проблеми у вихованні, особливо в його методиці. Якщо батько й мати відчувають, що педагог прагне зрозуміти їх, вони позитивно сприймають його рекомендації, паради і настанови.
Надзвичайно важливим аспектом спілкування, на наше переконання, є вміння вчителя вислуховувати батьків, їхні проблеми та успіхи у вихованні дітей, виявляти найкритичніші моменти сімейного виховання і коли треба - прийти на допомогу. Створення толерантних особистісних взаємин між учителями і батьками стає основою для розвитку їхньої подальшої співпраці не лише з питань успішності та старанності їхньої дитини, а й переосмислення батьками свого способу життя, установок, позицій у ставленні до своїх дітей.
Немає коментарів:
Дописати коментар